У книзі вразили три моменти. Перший вже описував. Вона не викликає відрази. Автор з великою симпатією відноситься до своїх "пацієнтів".
Другий момент - виявляється аналіз жертв трагедії 9.11 тривав аж до 2013 року. А повний звіт опублікували тільки 2015. В книзі також описано кілька інших масових трагедій та проблеми із ідентифікацією тіл під час таких трагедій. Подумалось - це ж скільки триватиме аналогічний процес в Україні після завершення війни ???...
Третій момент згадується майже у самому кінці книги. Автору не подобається процес реорганізації паталогоанатомічних наук, відмова викладання спеціальних курсів в університетах, приватизація та комерціалізація в галузі. Виявляється, проблеми в науці існують навіть у таких "специфічних" галузях та навіть у таких високорозвинутих країнах, як Великобританія. Нижче збережу кілька цитат автора для нагадування. Вони саме ілюструють цей процес.
" Тим часом моя кар'єра опинилася під загрозою. Світ судової експертизи змінювався, і перед нами поставали труднощі, з якими великий Сімпсон ніколи не стикався. Університетські медичні школи завжди платили нам за лекції на наші теми, але вони вирішили - майже всі, одна за одною, - що тепер вони не продовжуватимуть фінансування лекцій з судової експертизи. Основна причина, яку вони вказували, - відсутність досліджень і публікацій у престижних наукових журналах. Однак ми були надто зайняті розтинами, коронерами та судами, щоб відповідати цим новим стандартам "належної університетської практики". Настала епоха оцінки розумової праці на основі наукових здобутків. А ми, судмедексперти, були не надто успішні в цьому сенсі.
Поступово медичні школи з великими традиціями судової експертизи закрили спеціалізовані судово-медичні кафедри та відділення в університетських клініках, і невдовзі після смерті Єна Веста його королівство в лікарні Гая зникло. Наше відділення у Св. Георга протрималось трохи довше, але розпорядження вже було підписане.
Галузь по суті приватизували. Відтепер замість того, щоб надавати експертні послуги безкоштовно й отримати зарплату за викладання, ми виставляли рахунки на оплату поліції, коронерам або адвокатам.
Без щомісячного окладу важко виконувати важливу роботу, частина якої не оплачується. Маю на увазі громадську діяльність, наприклад, мій внесок у навчання правоохоронних структур методикам безпечного знерухомлення. Як і участь у плануванні реагування на катастрофи. Решта членів групи отримувала заробітну плату в поліції чи якійсь іншій організації, я ж більше підтримки університету не мав.
Зник не лише регулярний дохід, а й лекції, а також студенти, за винятком всього кількох спеціалізованих центрів за межами Лондона. На моїх лекціях завжди була повна зала слухачів, і я знав, що багатьох студентів-медиків цікавить судова експертиза, і відчував, що принаймні ази судової медицини мали б бути важливою частиною їхнього навчання. Кожен лікар, незалежно від спеціалізації, має вміти виявити ознаки підозрілих обставин та викликати поліцію. Але за місце в навчальній програмі змагалося так багато "справжніх" медичних дисциплін, то ж судову медицину почали вивчати лише на спеціальних курсах підвищення кваліфікації у кількох університетах.
Я заснував групу, що називалась "Forensic Pathology Services", або скорочено FPS, яка об'єднувала судмедекспертів з Лондона та південного сходу Великої Британії для роботи у нашому "прекрасному новому" приватизованому світі. Але несподівано для себе в процесі планування та організації цієї структури я зрозумів, що не хочу до неї належати."
"По суті приватизована структура судової медицини в Англії та Уельсі, запроваджена, коли я виїхав із Лондона, майже повністю усунула можливість наукових досліджень у сфері судової медицини. Зараз більшість із нас не працює і не викладає в університетах, судовій медицині не залишається місця в навчальних планах. Крім того, дослідженням перешкоджає Британська асоціація з питань трансплантації органів, яка запровадила правило про отримання згоди від сімей померлих на вилучення з тіл навіть невеликих зразків тканин для наукових досліджень. То на основі якої доказової бази ми маємо давати свідчення в суді?"
"І найбільш шокуюча зміна, яку я помітив, повернувшись, - це те, що судмедекспертів все рідше викликали на розслідування смертей. Вартість і бюрократія при поданні заявки, схоже, схиляли деяких коронерів нехтувати своїми сумнівами щодо причини смерті. Якщо було схоже, що смерть мала природні причини, і лікар був готовий підписати форму, багато коронерів не подавали заявки на судмедекспертизу. На жаль, необхідність сплати поліцією стандартного гонорару судмедексперту в розмірі кількох тисяч фунтів може бути аргументом, здатним переконати її (особливо наприкінці фінансового року) в тому, що ця смерть зрештою не така вже й підозріла, і з цим може впоратись звичайний паталогоанатом, а не один із сорока судмедекспертів з ліцензією Міністерства внутрішніх справ."
